Чарівники Пісочної країни завітали до Принцеси Мовії. Вони дізнались, як впливає мова на сприйняття людей. Мова – духовне багатство народу. Наскільки добре людина оволодіє всим різнобарв’ям мови, настільки життя її збагатиться красою, силою і чарівністю втілення власної думки та щастям від уміння почути серце ближнього.
Здавна людям відома сила слова. Слово може образити, а може і надихнути. Добре слово може відчинити любі двері. Ввічливі слова мають чарівну силу. «Дякую», «Добрий день», «Будь ласка» — це слова культурної, поважної людини. Той, хто володіє культурою мови, може вирішити любі конфліктні ситуації мирним шляхом.
Піскунчик розповів дітям казочку про ввічливу ластівку, що врятувала жителів лісу від невиданої раніше тварини, яку звірі вважали чудовиськом. Так знання, культура та прагнення людини до пізнання і взаєморозуміння творять справжні життєві чудеса.
Чудовисько з двома хвостами.
Вночі до дерева, де спали білки, підігнувши хвіст, підбігла Лисиця. Вона весь час озиралася навкруги, ніби чогось боялася.
— Ви чули? Ви чули новину? — тихо мовила вона.
— Яку? – запитали, прокинувшись, білки.
— У нашому лісі з'явилося жахливе Чудовисько. Не попадайтеся йому на очі, а то з'їсть цілком і навіть кісточками не подавиться.
— А яке воно, на що схоже? — запитали перелякані білки.
— У нього двоє рогів, два хвоста і два крила на голові росте.
— Ай-ай-ай. Ой, жах-то який. Треба всіх звірів попередити, щоб знали, -сказали білки і розбіглися по лісу, щоб передати страшну новину всім звірам.
Незабаром прокинувся і сполошився весь ліс. Налякані звірі серед ночі зібралися на березі річки і стали упівголоса сперечатися і гадати, що ж їм тепер робити. Першим набрався сміливості Лось і сказав:
— Я зараз побіжу до цього Чудовиська, спочатку злякаю його своїми великими рогами, а потім його забодаю і вижену.
Побіг Лось, а через деякий час прибігає. Очі від жаху круглі, від страху слова вимовити не може.
— Ну, що, що сталося, — стали наперебій питати його звірі. – Розповідай скоріше, прогнав ти Чудовисько, чи ні?
Віддихався Лось, трохи заспокоївся і каже:
— У цього Чудовиська ззаду поруч з товстим, немов дерево, хвостом очі є.
— Я хотів його непомітно ззаду буцнути, а воно мене хвостом як обхватило, як підняло, ледве я вирвався і ноги свої забрав.
— Гаразд, тепер я піду до Чудовиська, — хоробро сказав Ведмідь. — Раз ти, Лось, не зміг Чудовисько рогами заколоти, значить, я його своїм ревом налякаю, а потім зубами і кігтями з ним впораюся...
Ведмідь зник у темному лісі, але скоро прибіг переляканий і весь трусився від страху.
— Ну що, — запитали його звірі. — Переміг ти Чудовисько, прогнав його з нашого лісу? Боязко озирнувся Ведмідь навкруги і пошепки говорить:
— Не можна його перемогти. Воно таке величезне, таке страшне.
Я тільки на нього з кігтями і зубами, а воно хвать мене своїм сильним хвостом,
підняло до середини дерев і трохи рогами мене не проткнуло. Ледве вирвався я
і ноги забрав від нього.
Зажурились звірі і вирішили з лісу тікати хто куди, поки ще живі і цілі. Побачила Ластівка, як важко і страшно звірам стало, та й каже:
— Я теж хочу злітати до Чудовиська. Розкажіть мені Ведмідь і Лось, в яку сторону летіти треба.
Раптом, забувши про страх, Ведмідь, Лось і Лисиця стали сміятися.
— Та варто йому на тебе глянути, як ти від страху впадеш, — сказав Лось.
— Та якщо він одним тільки хвостом махне, тебе вітром здує, — сміючись, сказав Ведмідь.
— Навіщо тобі летіти до Чудовиська, — спитала Лисиця. — Ти ж зовсім маленькая весь час у небі літаєш. Тебе Чудовисько ніколи не зачепить. Це нам, звірам, боятися і рятуватися треба.
Не стала Ластівка слухати глузування звірів і полетіла сама шукати Чудовисько. Вона довго літала в незвичній темряві, поки не побачила серед дерев величезну незрозумілу тварину відразу з двома хвостами спереду і ззаду. Привітавшись з Чудовиськом, вона ввічливо сказала:
— Вибачте мене, за те, що я заважаю вам спати.
— Нічого страшного, — проревіло Чудовисько. — Мене Лось з Ведмедем вже встигли розбудити.
— Скажіть, будь ласка, це правда, що ви з'їдаєте всіх підряд, навіть Лося і Ведмедя мало не проковтнули?
— Я тільки листя і траву їм, а від Лося і Ведмедя я лише захищався, коли вони на мене сонного напали.
— А ви не таке вже страшне і небезпечне Чудовисько, як про вас звірі говорять і крила у вас на голові зовсім маленькі, — сказала Ластівка.
— Я не Чудовисько, а просто Слон з цирку. А це зовсім не крила, а мої вуха. Я заблукав у лісі і сильно хочу пити.
— Я знаю, де річка, і можу вам показати дорогу до неї, — сказала Ластівка.
Слон зрадів, а Ластівка сіла до нього на хобот і стала вказувати йому дорогу до річки. Коли Слон вийшов з лісу до річки, всі звірі в страху і паніці почали розбігатися в різні боки і ховатися хто куди. Зі своїх укриттів вони бачили, як Ластівка, сидячи на товстому хвості, вказує Чудовиську, куди йти, а воно мовчки кориться. На подив усіх звірів Чудовисько стало пити воду з річки своїм товстим хвостом, а після з нього, як з фонтану, стало поливати себе водою. Після цього Ластівка повела Чудовисько в бік великого міста і з тих пір їх двох більше ніхто ніколи не бачив.
Звірі і зараз все сперечаються, міркують, та ніяк зрозуміти не можуть, чим маленькій пташці вдалося підкорити Чудовисько з двома хвостами, чим вона злякала його і як змусила назавжди піти з лісу.
Обговорення і рефлексія.
— Чим підкорила ластівка Слона?
— Чому Слон прогнав Ведмедя і Лося, а Ластівці нічого не зробив?
— Чому Ластівка, якій Чудовисько не загрожувало, все-таки полетіла до нього?
-Як треба було повестися Лосеві і Ведмедю?
— Чи допомагає вам у житті ввічливість, чи робляться люди добрішими, якщо з ними ввічливо спілкуватися?
