Уява як творчість розуму відіграє величезну роль у розвитку та вдосконаленні людини. Вона потребує розвитку і всілякої підтримки шляхом підживлення прекрасними враженнями. Діти являють собою приклад, коли уявою, довірливістю і здатністю до теоретичного осягнення досягаються високі темпи їх развитку.
Уява — уміння щось представляти в розумі, придумувати (фантазувати) те, чого насправді ще немає. Це мистецтво мислення, уявна творчість, за допомогою якої людина рухається і розвивається. Уява стоїть на початку кожної усвідомленої дії. Допомога уявлення і представлення перед початком кожної справи — важлива складова успішності дій і результатів. Перш ніж зробити щось нове, людина повинна це нове придумати і представити в своєму розумі. Якщо вона погано уявляє, то і зробити нове буде дуже важко або воно буде погано виходити.
Креативність — якість творчої особистості, яка допомагає бачити незвичайне у звичайному, по-новому глянути на звичне. Психолог Е. Фромм пропонує таке визначення поняття креативності: «Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду». Здатність до творчості є вищим проявом активності людини.
Чарівники Пісочної країни мандрували Казковим лісом. Казки являються поєднанням мудрості та фантазії. Дитяча фантазія створювала нові сюжети відомих казок. Творчий потік думок вилився в цікаву гру уяви, створивши історії у різних жанрах: гумористичному, пригодницькому, детективному.
Казка, яку розповів дітям Піскунчик, викликала масу почуттів та запитань. Як можуть хижаки не їсти «здобич», якщо вона сидить поруч? Чи можуть в природі існувати дружні стосунки між різними тваринами? Що може об’єднати людей? Виявляється, що різниця стає не важливою, коли не потрібно за щось боротися, коли об’єднує спільне цікаве, творче заняття, коли спільна діяльність направлена на добро, а серце наповнене любов’ю до ближнього.
Дивовижне дерево.
З раннього ранку всі звірі, які живуть у джунглях, поспішали до великого розкидистого дерева. Вони поспіхом забиралися на нього і займали на гілках всі вільні місця.
Слони, носороги і бегемоти зазвичай сідали на нижніх, самих товстих гілках, а на верхні піднімались ті звірі, що були легші. До сходу сонця все дерево до самої верхівки було суцільно вкрите тваринами. Вони сиділи на гілках так тісно притулившись один до одного, що листя було майже не видно. Хижі леви всідалися між антилопами і зебрами, пелікани могли запросто сперся на крокодилів, а маленькі птахи знаходили місце на чиїх-небудь рогах. Дивно було те, що ніхто нікого не чіпав і не намагався з'їсти, а всі тихо і мирно чекали сходу сонця.
Як тільки перші промені сонця торкались верхівки дерева у всіх присутніх на ньому звірів і птахів пробуджувалась сильна уява. Фантазії в їх головах ставали такими яскравими, красивими і різноманітними, що їх не можна було відрізнити від справжньої правди. У світі уяви можна було робити все що завгодно, лише б справи були добрі і нешкідливі. Але якщо хтось раптом починав вигадувати недобре, негарне або злобливе, то його уява відразу ж втрачала силу і яскравість, а голова починала сильно боліти до самого вечора.
Одного ранку слону прийшло в голову залізти на дерево вище. Він чомусь вирішив, що нагорі уява сильніша і краща, а фантазії смішніше, і став повільно підніматися по гілках. Гілки під слоном тріщали, його просили зупинитися, а він все ліз та ліз. І раптом несподівано подув вітер. Дерево з важенним слоном нахилилося, затріщалао і верхня його частина надломилася. Слідом за цим і уява у звірів зіпсувалася. Вона стала якоюсь ушкодженою. Тепер, сидячи на дереві, добре придумувалися лише всякі гидоти, шкідливості та злі жарти, а ні про що хороше пофантазувати не вдавалося.
На слона образився весь ліс. З ним не розмовляли, а він від цього сильно переживав і не знав, як загладити свою провину. І тоді вінвирішив залізти на дерево і притримувати зламану верхівку своїм хоботом. Коли він це запропонував тваринам, вони зраділи і побігли до дерева. Слон заліз до середини, випрямив хоботом зламану верхівку, а всі, як і раніше, дружно розсілися по гілках і закрили очі. Але фантазії у всіх стали дуже дивними. У них все було трішки схоже на слонів. У когось були дуже витягнуті носи, у когось занадто великі вуха як у слона. Замість дерев там і сям з землі росли хоботи, по небу літали білі слонячі бивні, а в кожній фантазії обов'язково був присутній слон. Найчастіше він висів у повітрі і тримав в хоботі верхівку дерева. Всім дуже швидко набридли такі слонячі фантазії і дерево знову спорожніло.
Погано було жити без красивої і доброї уяви, стало зовсім нудно і нецікаво. Звірі розучилися посміхатися, почали гарчати і ганятися один за одним. А джунглі стали такими дикими, непривітними і небезпечними, що в них було краще не заходитии а по можливості обходити стороною.
Але слон все ж зробив добру справу. Він посадив зламану верхівку в землю. Вона незабаром прижилася на новому місці і пустила коріння. Ще довго чекати, коли виросте нове велике і розкидисте дерево, а на зростаючому деревці поки часто сидять і мріють дитинчата різних звірів. Тому в джунглях лише вони залишилися добрими, грайливими, веселими і ні з ким не ворогують, адже по-доброму уявляти може лише той, у кого добре серце.
Обговорення і рефлексія.
— Чому слон зламав дерево?
— Чому бувають нехороші фантазії?
— Як ви вважаєте, чи здатні добрі і красиві мрії зробити людину краще? Як саме?
— Розкажіть, будь-ласка, які ваші мрії вже здійснились? Про що ще ви мрієте?
